Пора прощатися зі звичкою починати нове життя. Бо кожні 3-4 тижні в мене виникають думки про власну
нікчемність, про безглузде втрачання часу, про марноту життя...
І я починаю складати план дій - на цьому все і закінчується. Та загалом я деградую, в арифметичній
прогресії - все швидше і швидше скочуюсь вниз.

Охрестивши себе візуалом я почала оточувати навколишній простір красивими речами. Ніби залатала
діру фольгою, такою блискучою але неефективною.
Втратилась суть...

***
1ша спроба самостійного життя офіційно провалилась. Пройшов рік. Коло замкнулось...
Я повернулась до початку. Ні з чим.

Щоб дійсно щось змінити запустити механізм змін недостатньо. Варто досягнути такої
"точки неповернення", коли вже минуле назавжди залишиться в минулому.

***

Знайшла цікаву цитату: "Припиніть шукати когось, щоб стати щасливим. Якщо ви незадоволені собою,
своєю особистістю, то і довгострокові відносини з кимось не зроблять вас щасливішими.
Потрібно створити стабільність у своєму житті, перш ніж ділитись нею з кимось..."

Таки дійсно варто "...поринати в любов, коли того хочеться, а не тоді, коли відчуваєш себе самотнім.."

Надіюсь, що наступне коло виявиться спіраллю.