пятница, 20 мая 2016
Всі проблеми через відсутність сили волі, мене це просто неймовірно нервує!
Адже я раб себе, свого тіла і своїх низьких потреб та бажань!!
Якщо б це не заважало жити, то ок..але...
Стільки книг написано, стільки всього сказано, та як це втілити в життя?
Як стати "кращою версією себе"? (не моя фраз, та вона геніальна)
Як віднайти ту гармонію, до якої прагнеш і тілом і душею, а?
Як віднайти свій буденний дзен?
Одні питання, і відповіді на них є, їх сотні..тисячі порад.
Але поки я лежу на дивані, 60 кг версія себе, щастя мені не буде.
Адже я раб себе, свого тіла і своїх низьких потреб та бажань!!
Якщо б це не заважало жити, то ок..але...
Стільки книг написано, стільки всього сказано, та як це втілити в життя?
Як стати "кращою версією себе"? (не моя фраз, та вона геніальна)
Як віднайти ту гармонію, до якої прагнеш і тілом і душею, а?
Як віднайти свій буденний дзен?
Одні питання, і відповіді на них є, їх сотні..тисячі порад.
Але поки я лежу на дивані, 60 кг версія себе, щастя мені не буде.
четверг, 26 ноября 2015
Тааак, я вирішила продовжити минулорічну справу, сьогоді ніч 26.11.2015,
дивний видався рік, мої 19 промайнули як 1 хвилина,
почались з коханим, потім місяць непорозуміння, депресія, заручини з першим ліпшим, знову кинутий універ, Франик, Карпати, тяжкий кінець і розчарування у всьому. Коло знову замкнулось.
Зараз робота, випічка і пошуки квартири. Рідне місто.
Здавалось стільки всього, але краще б я забула 2015.
і мої 19 заодно.
Через 5 днів зима. Холодна і прекрасна. Ідеальний час для зализування ран. І я це зможу.
А потім весна, тепла і теж прекрасна. Час, щоб розкриватись і робити дурниці. І я буду їх робити, всіх їх будуть робити...
дивний видався рік, мої 19 промайнули як 1 хвилина,
почались з коханим, потім місяць непорозуміння, депресія, заручини з першим ліпшим, знову кинутий універ, Франик, Карпати, тяжкий кінець і розчарування у всьому. Коло знову замкнулось.
Зараз робота, випічка і пошуки квартири. Рідне місто.
Здавалось стільки всього, але краще б я забула 2015.
і мої 19 заодно.
Через 5 днів зима. Холодна і прекрасна. Ідеальний час для зализування ран. І я це зможу.
А потім весна, тепла і теж прекрасна. Час, щоб розкриватись і робити дурниці. І я буду їх робити, всіх їх будуть робити...
Мій милий щоденник, закинутий щоденник..закинутий як і все що приходить в моє життя.
Рік тому була осінь-онлайн у Львові, зараз осінь-самотня в Чернівцях.
Так я повернулась додому, до рідного дому, який мене прийняв назад попри всі дурощі, обійняв і відігрів,
дав надію і затишок.
Але 4 місяці і пора рухатись далі..та не про це зараз.
Гена, милий Гена...
Майже всі слова в цьому щоденнику були присвячені тобі.
Пройшло багато часу з прощання, багато подій..
Я втрачала голову з тобою, а особливо після тебе, зараз хотілося б сказати, що знайшла свій внутрішній спокій,
але не буду, це не спокій а затишшя, моя душа просто лікує своє зірване горло.
Я тебе кохала, так сильно і пристрасно, сама не розуміючи того.
Р.S. як завжди...дякую і вибач, надіюсь що до зустрічі
Рік тому була осінь-онлайн у Львові, зараз осінь-самотня в Чернівцях.
Так я повернулась додому, до рідного дому, який мене прийняв назад попри всі дурощі, обійняв і відігрів,
дав надію і затишок.
Але 4 місяці і пора рухатись далі..та не про це зараз.
Гена, милий Гена...
Майже всі слова в цьому щоденнику були присвячені тобі.
Пройшло багато часу з прощання, багато подій..
Я втрачала голову з тобою, а особливо після тебе, зараз хотілося б сказати, що знайшла свій внутрішній спокій,
але не буду, це не спокій а затишшя, моя душа просто лікує своє зірване горло.
Я тебе кохала, так сильно і пристрасно, сама не розуміючи того.
Р.S. як завжди...дякую і вибач, надіюсь що до зустрічі
понедельник, 20 октября 2014
Голубая кофта. Синие глаза.
Никакой я правды милой не сказал.
Милая спросила: "Крутит ли метель?
Затопить бы печку, постелить постель".
Я ответил милой: "Нынче с высоты
Кто-то осыпает белые цветы.
Затопи ты печку, постели постель,
У меня на сердце без тебя метель".
Октябрь 1925
***
Пой же, пой. На проклятой гитаре
Пальцы пляшут твои вполукруг.
Захлебнуться бы в этом угаре,
Мой последний, единственный друг.
Не гляди на ее запястья
И с плечей ее льющийся шелк.
Я искал в этой женщине счастья,
А нечаянно гибель нашел.
Я не знал, что любовь - зараза,
Я не знал, что любовь - чума.
Подошла и прищуренным глазом
Хулигана свела с ума.
Пой, мой друг. Навевай мне снова
Нашу прежнюю буйную рань.
Пусть целует она другова,
Молодая, красивая дрянь.
Ах, постой. Я ее не ругаю.
Ах, постой. Я ее не кляну.
Дай тебе про себя я сыграю
Под басовую эту струну.
Льется дней моих розовый купол.
В сердце снов золотых сума.
Много девушек я перещупал,
Много женщин в углу прижимал.
Да! есть горькая правда земли,
Подсмотрел я ребяческим оком:
Лижут в очередь кобели
Истекающую суку соком.
Так чего ж мне ее ревновать.
Так чего ж мне болеть такому.
Наша жизнь - простыня да кровать.
Наша жизнь - поцелуй да в омут.
Пой же, пой! В роковом размахе
Этих рук роковая беда.
Только знаешь, пошли их на хер...
Не умру я, мой друг, никогда.
<1923>
***
Никакой я правды милой не сказал.
Милая спросила: "Крутит ли метель?
Затопить бы печку, постелить постель".
Я ответил милой: "Нынче с высоты
Кто-то осыпает белые цветы.
Затопи ты печку, постели постель,
У меня на сердце без тебя метель".
Октябрь 1925
***
Пой же, пой. На проклятой гитаре
Пальцы пляшут твои вполукруг.
Захлебнуться бы в этом угаре,
Мой последний, единственный друг.
Не гляди на ее запястья
И с плечей ее льющийся шелк.
Я искал в этой женщине счастья,
А нечаянно гибель нашел.
Я не знал, что любовь - зараза,
Я не знал, что любовь - чума.
Подошла и прищуренным глазом
Хулигана свела с ума.
Пой, мой друг. Навевай мне снова
Нашу прежнюю буйную рань.
Пусть целует она другова,
Молодая, красивая дрянь.
Ах, постой. Я ее не ругаю.
Ах, постой. Я ее не кляну.
Дай тебе про себя я сыграю
Под басовую эту струну.
Льется дней моих розовый купол.
В сердце снов золотых сума.
Много девушек я перещупал,
Много женщин в углу прижимал.
Да! есть горькая правда земли,
Подсмотрел я ребяческим оком:
Лижут в очередь кобели
Истекающую суку соком.
Так чего ж мне ее ревновать.
Так чего ж мне болеть такому.
Наша жизнь - простыня да кровать.
Наша жизнь - поцелуй да в омут.
Пой же, пой! В роковом размахе
Этих рук роковая беда.
Только знаешь, пошли их на хер...
Не умру я, мой друг, никогда.
<1923>
***
среда, 08 октября 2014
Ніч 25:
банка шоколадної пасти і додіатезу солодка кава..
ось, як я заїдаю свій сум.
правда, мені хочеться чи то смаженої бульби, або хотдогу
чи може ше чого...
ненавиджу чекати і пусті обіцянки.
банка шоколадної пасти і додіатезу солодка кава..
ось, як я заїдаю свій сум.
правда, мені хочеться чи то смаженої бульби, або хотдогу
чи може ше чого...
ненавиджу чекати і пусті обіцянки.
суббота, 04 октября 2014
Не варто тобі приїжджати.
це абсолютно не має змісту.
я або розчаруюсь, або закохаюсь, або і те і інше..
ми будемо гуляти, пити, розмовляти, обійматись...а потім вокзал, потяг..
все як зазвичай - ти поїдеш.
(завжди легше залишати ніж залишатись)
я посміхнусь і піду, не чекатиму поки потяг зникне, плакати теж не буду.
але всередині пектиме.
нічого не зміниться, повідомлення, скайп, вокзали раз на місяць..чудес не буде.
не думай, я не песимістка. просто і сил вже нема.
взагалі не думай.
це абсолютно не має змісту.
я або розчаруюсь, або закохаюсь, або і те і інше..
ми будемо гуляти, пити, розмовляти, обійматись...а потім вокзал, потяг..
все як зазвичай - ти поїдеш.
(завжди легше залишати ніж залишатись)
я посміхнусь і піду, не чекатиму поки потяг зникне, плакати теж не буду.
але всередині пектиме.
нічого не зміниться, повідомлення, скайп, вокзали раз на місяць..чудес не буде.
не думай, я не песимістка. просто і сил вже нема.
взагалі не думай.
воскресенье, 28 сентября 2014
День/Ніч 15:
Доброї ночі. глінтвейн і чорний шоколад.
Вже котрий раз пересвідчуюсь в тому, що світ маленький і кругленький.
Нас оточує заплутана павутина знайомств. Всі, ніби, чули про правило шести рукостискань...
Та все частіше й частіше мені трапляються люди з яким мене вже щось/хтось пов'язує.
От і сьогодні така ситуація.
Доброї ночі. глінтвейн і чорний шоколад.
Вже котрий раз пересвідчуюсь в тому, що світ маленький і кругленький.
Нас оточує заплутана павутина знайомств. Всі, ніби, чули про правило шести рукостискань...
Та все частіше й частіше мені трапляються люди з яким мене вже щось/хтось пов'язує.
От і сьогодні така ситуація.
среда, 24 сентября 2014
День 11:
Доброго ранку, кава без цукру; сир, полуниці і яблучка...вже осінь_)
що нам потрібно, щоб прокидатись з посмішкою?
відповідь проста - нікуди не поспішати, всього на всього.
ранок варто починати з певних ритуалів.
не важливо, що ти обереш: йога, пробіжка в парку, перегляд фільму,
читання книги, приготування сніданку...варіантів безліч.
для мене хороший ранок це: душ, улюблений светр і кеди,
горня ароматної кави і щось смачненьке.
а коли за вікном виглядає сонечко, тоді і вийти на вулицю раптово виникає бажання.
Доброго ранку, кава без цукру; сир, полуниці і яблучка...вже осінь_)
що нам потрібно, щоб прокидатись з посмішкою?
відповідь проста - нікуди не поспішати, всього на всього.
ранок варто починати з певних ритуалів.
не важливо, що ти обереш: йога, пробіжка в парку, перегляд фільму,
читання книги, приготування сніданку...варіантів безліч.
для мене хороший ранок це: душ, улюблений светр і кеди,
горня ароматної кави і щось смачненьке.
а коли за вікном виглядає сонечко, тоді і вийти на вулицю раптово виникає бажання.
Пора прощатися зі звичкою починати нове життя. Бо кожні 3-4 тижні в мене виникають думки про власну
нікчемність, про безглузде втрачання часу, про марноту життя...
І я починаю складати план дій - на цьому все і закінчується. Та загалом я деградую, в арифметичній
прогресії - все швидше і швидше скочуюсь вниз.
Охрестивши себе візуалом я почала оточувати навколишній простір красивими речами. Ніби залатала
діру фольгою, такою блискучою але неефективною.
Втратилась суть...
***
1ша спроба самостійного життя офіційно провалилась. Пройшов рік. Коло замкнулось...
Я повернулась до початку. Ні з чим.
Щоб дійсно щось змінити запустити механізм змін недостатньо. Варто досягнути такої
"точки неповернення", коли вже минуле назавжди залишиться в минулому.
***
Знайшла цікаву цитату: "Припиніть шукати когось, щоб стати щасливим. Якщо ви незадоволені собою,
своєю особистістю, то і довгострокові відносини з кимось не зроблять вас щасливішими.
Потрібно створити стабільність у своєму житті, перш ніж ділитись нею з кимось..."
Таки дійсно варто "...поринати в любов, коли того хочеться, а не тоді, коли відчуваєш себе самотнім.."
Надіюсь, що наступне коло виявиться спіраллю.
нікчемність, про безглузде втрачання часу, про марноту життя...
І я починаю складати план дій - на цьому все і закінчується. Та загалом я деградую, в арифметичній
прогресії - все швидше і швидше скочуюсь вниз.
Охрестивши себе візуалом я почала оточувати навколишній простір красивими речами. Ніби залатала
діру фольгою, такою блискучою але неефективною.
Втратилась суть...
***
1ша спроба самостійного життя офіційно провалилась. Пройшов рік. Коло замкнулось...
Я повернулась до початку. Ні з чим.
Щоб дійсно щось змінити запустити механізм змін недостатньо. Варто досягнути такої
"точки неповернення", коли вже минуле назавжди залишиться в минулому.
***
Знайшла цікаву цитату: "Припиніть шукати когось, щоб стати щасливим. Якщо ви незадоволені собою,
своєю особистістю, то і довгострокові відносини з кимось не зроблять вас щасливішими.
Потрібно створити стабільність у своєму житті, перш ніж ділитись нею з кимось..."
Таки дійсно варто "...поринати в любов, коли того хочеться, а не тоді, коли відчуваєш себе самотнім.."
Надіюсь, що наступне коло виявиться спіраллю.
День 10:
сьогодні трояндовий чай з полуничним сиропом, а за вікном дощі і вітри.
холодні-холодні, видувають з мене душу.
гріючись під ковдрою відкрила свій останній щоденник і вирішила дещо опублікувати,
але то пізніше.
звички, сьогодні писатиму про них. адже саме вони, такі маленькі й іноді зовсім
непомітні творять нас.
саме милі диватцтва індивідуалізують.
і так неймовірно приємно, коли їх помічають. тоді ти відчуваєш свою особливість...
сьогодні трояндовий чай з полуничним сиропом, а за вікном дощі і вітри.
холодні-холодні, видувають з мене душу.
гріючись під ковдрою відкрила свій останній щоденник і вирішила дещо опублікувати,
але то пізніше.
звички, сьогодні писатиму про них. адже саме вони, такі маленькі й іноді зовсім
непомітні творять нас.
саме милі диватцтва індивідуалізують.
і так неймовірно приємно, коли їх помічають. тоді ти відчуваєш свою особливість...
понедельник, 22 сентября 2014
Люблю дивитись на чисті сторінки.
Адже вони безкінечно потенційні.
Стільки всього може поміститись,
народитись...
Про що ти зараз думаєш?
Я про доторки. Вчора натрапила на
цікаві абзаци, одного з моїх улюблених
письменників, пана Прохаська.
А хіба важливо хто ми? Коли забуваєшся, то забуваєш все.
Я ніколи не казала, що постійно мрію,
живу в своєму "Рожевому Світі".
Там всього два постійні мешканці -
я і моє кохання. Іноді воно щасливе,
а іноді самотнє...
Адже вони безкінечно потенційні.
Стільки всього може поміститись,
народитись...
Про що ти зараз думаєш?
Я про доторки. Вчора натрапила на
цікаві абзаци, одного з моїх улюблених
письменників, пана Прохаська.
Доторки
Ми потребуємо доторку. Хоча би тому, що поза доторком нічого більше не маємо, бо все наше життя є тільки ним. Нам унеможливлена якась альтернативна форма існування. Ми не вміємо ні по-справжньому входити всередину інших структур, ні бути в них, ні ставати ними, ні бути з ними. Різноманітні поверхні перешкоджають, припускаючи лише доторк.
Тому ми є лише тоді, коли торкаємося. І лише в такий спосіб світ оживає, перестаючи бути добіркою бездоганних категорій, понять і висновків.
Тому торкаємося. Пучками пальців, дактилоскопічними узорами, пальцями, нігтями, долонями, хіромантичними лініями, передпліччями, поглядами, слухом, нюхом, животами, черепами, язиками, волосинками та повіками. Доторкаємося голосовими зв’язками, галуженням судин, вигинами мозку та фраґментами генетичного тексту.
Доторкаємося до шкіри. Є щастя і є біль, але є.
Тверді є стільки, скільки її вміщається під тілом, що лежить. Сила вітру залежить від парусності силуету. Світові води закінчуються на півміліметра далі від вібрацій зануреного тіла…
Ніщо не минає доти, доки триває чуттєвий слід на слизових і шкірі.
На місці доторку двох будь-яких площин, які належать Тобі і Мені, виникає відчуття чогось третього. Того, що недоступне мені без тебе, а тобі - без мене. Так народжується Ми, яке оправдовує наші переддоторкові існування. Адже буття є співбуттям.
Тому ми мусимо торкатися.
© Тарас Прохасько
Ми потребуємо доторку. Хоча би тому, що поза доторком нічого більше не маємо, бо все наше життя є тільки ним. Нам унеможливлена якась альтернативна форма існування. Ми не вміємо ні по-справжньому входити всередину інших структур, ні бути в них, ні ставати ними, ні бути з ними. Різноманітні поверхні перешкоджають, припускаючи лише доторк.
Тому ми є лише тоді, коли торкаємося. І лише в такий спосіб світ оживає, перестаючи бути добіркою бездоганних категорій, понять і висновків.
Тому торкаємося. Пучками пальців, дактилоскопічними узорами, пальцями, нігтями, долонями, хіромантичними лініями, передпліччями, поглядами, слухом, нюхом, животами, черепами, язиками, волосинками та повіками. Доторкаємося голосовими зв’язками, галуженням судин, вигинами мозку та фраґментами генетичного тексту.
Доторкаємося до шкіри. Є щастя і є біль, але є.
Тверді є стільки, скільки її вміщається під тілом, що лежить. Сила вітру залежить від парусності силуету. Світові води закінчуються на півміліметра далі від вібрацій зануреного тіла…
Ніщо не минає доти, доки триває чуттєвий слід на слизових і шкірі.
На місці доторку двох будь-яких площин, які належать Тобі і Мені, виникає відчуття чогось третього. Того, що недоступне мені без тебе, а тобі - без мене. Так народжується Ми, яке оправдовує наші переддоторкові існування. Адже буття є співбуттям.
Тому ми мусимо торкатися.
© Тарас Прохасько
А хіба важливо хто ми? Коли забуваєшся, то забуваєш все.
Я ніколи не казала, що постійно мрію,
живу в своєму "Рожевому Світі".
Там всього два постійні мешканці -
я і моє кохання. Іноді воно щасливе,
а іноді самотнє...
...Якщо осінь триває, якщо гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице
Далі кохатиму тебе
А.Любка
В своїх листах я б писала, ні - переписувала тобі свої улюблені вірші, абзаци, слова..
І обов'язково своєю рукою, нехай і незрозумілим кегелем.
...Я хочу планувати з тобою вихідні. Розробляти маршрути мандрівок і
збирати наплічник в очікуванні нашої подорожі.
Хочу побачити з тобою море, бігати по піску тримаючись за руки,
збирати мушлі, вдихати солене повітря, цілуватись до
запаморочення.
Тільки вдвох і саме з тобою.
Відкривати нові світи.
Відриватись від землі.
Писати тобі листи,
Пити зранку: ти - чай, а я каву;
а вечорами шукати зірки.
Хоча і це написане мною вже лист. Та я не відправлю його, не зачитаю...
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице
Далі кохатиму тебе
А.Любка
В своїх листах я б писала, ні - переписувала тобі свої улюблені вірші, абзаци, слова..
І обов'язково своєю рукою, нехай і незрозумілим кегелем.
...Я хочу планувати з тобою вихідні. Розробляти маршрути мандрівок і
збирати наплічник в очікуванні нашої подорожі.
Хочу побачити з тобою море, бігати по піску тримаючись за руки,
збирати мушлі, вдихати солене повітря, цілуватись до
запаморочення.
Тільки вдвох і саме з тобою.
Відкривати нові світи.
Відриватись від землі.
Писати тобі листи,
Пити зранку: ти - чай, а я каву;
а вечорами шукати зірки.
Хоча і це написане мною вже лист. Та я не відправлю його, не зачитаю...
День 9:
Доброго ранку, Львів..ти зустрів мене сьогодні постапокаліптичним настроєм.
не повітря, а концентрований смуток., не небо, а тонни сірого бетону і згарї...сотні зграй крикливого вороння.
потім травмай і ранково-хмурі перехожі.
далі була тепла перина і яскраві сни.
іноді для посмішки, такої ласкавої і ніби трішки збентеженої потрібно так мало.
дзвінок...твоє фото на екрані...твій голос..2 хвилини..червона кнопка і посмішка.
Доброго ранку, Львів..ти зустрів мене сьогодні постапокаліптичним настроєм.
не повітря, а концентрований смуток., не небо, а тонни сірого бетону і згарї...сотні зграй крикливого вороння.
потім травмай і ранково-хмурі перехожі.
далі була тепла перина і яскраві сни.
іноді для посмішки, такої ласкавої і ніби трішки збентеженої потрібно так мало.
дзвінок...твоє фото на екрані...твій голос..2 хвилини..червона кнопка і посмішка.
четверг, 18 сентября 2014
День 5:
таке відчуття ніби мене довго-довго били головою об стіл, чи асфальт, чи об що не будь..
я не здатна виконувати елементрані функції, не кажучи про рефлексії.
таке відчуття ніби мене довго-довго били головою об стіл, чи асфальт, чи об що не будь..
я не здатна виконувати елементрані функції, не кажучи про рефлексії.
среда, 17 сентября 2014
День 4:
добрий ранок, саме так - ранок.
адже свої очки я відкрила хвилин 20 тому.
попиваючи кавусю я роздумую як все цікаво сталось, так - життя дивна штука і непередбачувана.
добрий ранок, саме так - ранок.
адже свої очки я відкрила хвилин 20 тому.
попиваючи кавусю я роздумую як все цікаво сталось, так - життя дивна штука і непередбачувана.
вторник, 16 сентября 2014
День 3:
не мій сьогодні день.
коротко чому: 1.не пішла на пари
2.вкрали шампунь!!!
3.таки вчитимусь по суботам, 12 субот підряд!
трохи опублікую зі старого щоденника.
"...Перед очима твоє лице. Мозок шукає зачіпки, погляд скрізь наштовхується на схожих людей,
на згадки про твоє місто: фото, статті, розмови, люди...
Ненавиджу соцмережі і мобільний зв*язок.
Постійне очікування повідомлення чи хоч якогось знаку.
Апатія так і не закінчилась Ти зміг мене розшевелити, та всього на мить.
Тепер Ти - причина моєї апатії.
Стільки обіцянок і жодної, жодної! не виконав...
Хоча брешу - уікенд був чудовий.
Мушу та й просто хочу подякувати. За все. ТИ дав неймовірно багато.
І вибачитись варто. Просто вибач.
"..'вибач' і 'дякую' ніколи не бувають зайві.."
не мій сьогодні день.
коротко чому: 1.не пішла на пари
2.вкрали шампунь!!!
3.таки вчитимусь по суботам, 12 субот підряд!
трохи опублікую зі старого щоденника.
"...Перед очима твоє лице. Мозок шукає зачіпки, погляд скрізь наштовхується на схожих людей,
на згадки про твоє місто: фото, статті, розмови, люди...
Ненавиджу соцмережі і мобільний зв*язок.
Постійне очікування повідомлення чи хоч якогось знаку.
Апатія так і не закінчилась Ти зміг мене розшевелити, та всього на мить.
Тепер Ти - причина моєї апатії.
Стільки обіцянок і жодної, жодної! не виконав...
Хоча брешу - уікенд був чудовий.
Мушу та й просто хочу подякувати. За все. ТИ дав неймовірно багато.
І вибачитись варто. Просто вибач.
"..'вибач' і 'дякую' ніколи не бувають зайві.."
— Что ты чувствовала, когда влюбилась?
— ... Даже не помню, случалось ли это со мной. Но нужно быть очень осторожной. И быть уверенной, что человек, в которого ты влюбляешься, достоин этого.
— А как можно доверять свои чувствам, если они могут вот так исчезнуть?
— Думаю, единственный способ убедиться, это дождаться этих чувств.
— Я не знаю… Похоже, что мужчины более романтичны, чем женщины. Когда мы женимся, мы женимся на одной девушке. Потому что мы сопротивляемся до конца, до тех пор, пока не встретим одну девушку и подумаем «Я буду идиотом, если не женюсь на этой девушке, она потрясающая». Но похоже, что девушки приходят к этому решению, когда они как бы выбрали лучший вариант из возможных. Я знаю таких, которые вышли замуж потому что «О, у него хорошая работа». Я думаю, они проводят всю свою жизнь в поисках прекрасного принца, и затем они выходят замуж за парня с хорошей работой, который никуда не денется.
Валентинка (Blue Valentine)
— ... Даже не помню, случалось ли это со мной. Но нужно быть очень осторожной. И быть уверенной, что человек, в которого ты влюбляешься, достоин этого.
— А как можно доверять свои чувствам, если они могут вот так исчезнуть?
— Думаю, единственный способ убедиться, это дождаться этих чувств.
— Я не знаю… Похоже, что мужчины более романтичны, чем женщины. Когда мы женимся, мы женимся на одной девушке. Потому что мы сопротивляемся до конца, до тех пор, пока не встретим одну девушку и подумаем «Я буду идиотом, если не женюсь на этой девушке, она потрясающая». Но похоже, что девушки приходят к этому решению, когда они как бы выбрали лучший вариант из возможных. Я знаю таких, которые вышли замуж потому что «О, у него хорошая работа». Я думаю, они проводят всю свою жизнь в поисках прекрасного принца, и затем они выходят замуж за парня с хорошей работой, который никуда не денется.
Валентинка (Blue Valentine)
чому тільки сльози і біль, невже на інші чуття я не запрограмована.
відчути б ту підтримку своїми плечима, очима, нутром.
чому? заслужила, якщо так, то чим?
вимагаю потребую пояснень.
пояснень власного нещастя, нещастя створеного свою потребою помсти, та помсти кому?
світло в кінці тунелю, молю всі своїм Я, покажи мені шлях на поверхню, шлях туди де можна почати все спочатку
виправти всі свої огріхи., де ти чекаєш ще усміхаючись, такий необхідний мені.
скажи моє ім*я, скажи його голосніше. в момент свого найбільшого болю і найяскравішої насолоди. моє ім*я,
більше нічого не потрібно.
ми знову серед зірок, ніби й не розгубились серед того дивного простору-небуття.
нікому не потрібного буття.
померти б в тебе на руках, з тобою, рука в руці, останній доторк - до тебе, останній погляд - на тебе,
останні слова - тобі. а що ще потрібно?
останні слова прекрасні, якщо вони дійсно останні.
відчути б ту підтримку своїми плечима, очима, нутром.
чому? заслужила, якщо так, то чим?
вимагаю потребую пояснень.
пояснень власного нещастя, нещастя створеного свою потребою помсти, та помсти кому?
світло в кінці тунелю, молю всі своїм Я, покажи мені шлях на поверхню, шлях туди де можна почати все спочатку
виправти всі свої огріхи., де ти чекаєш ще усміхаючись, такий необхідний мені.
скажи моє ім*я, скажи його голосніше. в момент свого найбільшого болю і найяскравішої насолоди. моє ім*я,
більше нічого не потрібно.
ми знову серед зірок, ніби й не розгубились серед того дивного простору-небуття.
нікому не потрібного буття.
померти б в тебе на руках, з тобою, рука в руці, останній доторк - до тебе, останній погляд - на тебе,
останні слова - тобі. а що ще потрібно?
останні слова прекрасні, якщо вони дійсно останні.
понедельник, 15 сентября 2014
"...другой уровень реальности..."
День 2: безглуздий день, хоча й "+" додав мені настрою.
та навкруги стільки проблем-дилем, які загалом абсолютно неважливі. тобто важливі, але рішення до них елементарне,
та моєму Я хочетьсья труднощів.
туди чи туди? той чи не той? зараз чи потім? сьогодні чи завтра?
не можна розпилятись так на всіх, бо скоро стану пусткою.
So, didn't you find love or salvation in what they do,
A heart is built of gold, they fairies they are too, it's in the hands you
Hold,
How long can we ignore, we build a little more, and then we break our truth
Ooo
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
I said I'd taken it all in to make the good life,
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
Let's grab the heart of the world and turn into the light
But I cannot turn around, the angels hear me now, go where I'm bound,
You smile like you know the new world has been found
Ooo
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
I said I'd taken it all in to make the good life,
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
Let's grab the heart of the world and turn into the light
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
Let's grab the heart of the world and turn into the light
та навкруги стільки проблем-дилем, які загалом абсолютно неважливі. тобто важливі, але рішення до них елементарне,
та моєму Я хочетьсья труднощів.
туди чи туди? той чи не той? зараз чи потім? сьогодні чи завтра?
не можна розпилятись так на всіх, бо скоро стану пусткою.
So, didn't you find love or salvation in what they do,
A heart is built of gold, they fairies they are too, it's in the hands you
Hold,
How long can we ignore, we build a little more, and then we break our truth
Ooo
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
I said I'd taken it all in to make the good life,
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
Let's grab the heart of the world and turn into the light
But I cannot turn around, the angels hear me now, go where I'm bound,
You smile like you know the new world has been found
Ooo
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
I said I'd taken it all in to make the good life,
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
Let's grab the heart of the world and turn into the light
I don't feel like I'm falling, I'm up against the sky,
Let's grab the heart of the world and turn into the light